Перегляньте повний відео-тур
Сучасне Закарпаття є найзахіднішою територією України, яка тільки після Другої світової війни увійшла до складу Радянської України. У період між двома Світовими війнами область була у складі кількох держав, а саме: у період 1919-1938 рр. – була частиною Чехословаччини і мала назву Підкарпатська Русь, а з 1938 по 1944 рік – входила до складу Королівства Угорщини.
У Чехословацькій республіці 14 липня 1927 був прийнятий закон «Про бродячих циган», який містив яскраво виражені расистські та дискримінаційні положення щодо ромів. До прикладу крім отримання «кочових листів», які видавалися на 1 рік, ромів дактилоскопіювали, вони мали отримати спеціальні дозволи на заняття професійною діяльністю, допускалися примусові медичні огляди ромів, зістригання волосся, ізоляція та примусово переміщення ромів у медичні заклади. Були передбачені і інші обмеження.
Ромські поселення в Закарпатській області у міжвоєнний період вже були досить чисельними. У 1921 році в Чехословаччині був проведений перепис населення. За даними перепису на території Закарпаття нараховувалось понад 20 поселень ромів. Інколи їх називали таборами. Найбільші ромські поселення були на околицях міст Ужгород, Мукачево, Берегово, Свалява, Хуст та Виноградів. Щодо офіційних статистичних даних, то за чехословацьким переписом у 1921 році у Підкарпатській Русі нараховувалося 444 мешканці ромського походження, а в 1930 р. – їх вже було 1442 особи.
Більшість ромського населення проживало у сільській місцевості. За свідченням місцевих чиновників, жителі сіл мешкали вони у надзвичайній бідності. Світлини, які збереглись до сьогодні свідчать про неймовірну бідність ромів.
Ромське поселення, Підкарпатска Русь, 1929 р./ Roma settlement, Subcarpathian Russia, 1929
Якими професіями і ремеслами славились роми Закарпаття у період між двома Світовими війнами і чи збереглися ці навички до сьогодні?
Ось як характеризує заняття ромів у міжвоєнний час Марія Новакова у своєму дослідженні: «Самим улюбленим ремеслом ромів є ковальство. Вогнище вони будують або в колибі, або в будці біля колиби, або просто на природі. Гаряче залізо кують ковадлом на ковальні. Вони кують на ковальні, яка закопана в землю. Під час роботи на ковальні вони сидять або присідають, як східні ковалі».
Осідлі роми, які жили у передмістях великих міст, зазвичай працювали у містах, переважно виконували важку та брудну роботи, у тому числі прибирали міста та чистили туалети, працювали на скотобійнях, кладовищах.
Ромські жінки переважно не працювали і доглядали за дітьми, вели господарство. Мали тимчасові заробітки від збирання трав або дров, прибирання у будинках городян. Проте відомі в історії ромські скрипачки, що були долучені до ромських капел.
Перед сезонними сільськогосподарськими роботами роми виготовляли ємності для точильних каменів «точки», які використовували косарі, восени інше приладдя – «можоловки» (пристрій для очищення кукурудзи).
Роми славилися і виготовленням різноманітних за формою кошиків з неочищеного пруття, килимків з очерету та кукурудзяного сухого листя.
Група ромів-волохів, займались виготовленням виробів з деревини – корита, дерев’яні миски, черпаки, ложки. Весною виготовляли віники з березового пруття. Серед них були і спеціальні групи, що обслуговували вівчарів на полонинах, для яких робили діжки для виготовлення сиру (вурди, бринзи), різноманітні сита, черпаки. До сьогодні збереглось виготовлення різного виду ложок тільки у селі Мирча.
У міжвоєнний період значна частина ромів виготовляли для місцевого населення необпалену цеглу , так звані «вальки» для будівництва хат.
На початку ХХ сторіччя виділяється група ромів, що виготовляли вже обпалену цеглу, що високо цінувалась, особливо у містах. Наприклад, у 30-і роки з випаленої цегли, яку вивалювали цигани побудований найбільший на той час католицький храм в Сваляві та церков у Підвиноградові.
За нашими даними значна кількістю будинків в Ужгороді теж були побудовані з обпаленої цегли, виготовленої ромами. Тому роми селилися у місцях, де добувалася глина – урочищі Тейглаш у Підвиноградові, Мочар в Ужгороді, у районі цегельного заводу Чонкі у Сваляві.
Роми до кінця ХХ століття виготовляли цеглу в окремих поселеннях Закарпаття.
Крім того, у містах серед ромів було багато ремісників: взуттєвиків, жерстяників, перевізників вантажів на возах і фіакрах своєрідних таксі.
Роми-музиканти як у міжвоєнний період, так і досі є елітою серед ромів. Їхній природний музичний талант, здатність імпровізувати будь-яку мелодію з надзвичайною подібністю, навіть тоді як її почули один тільки раз, зробили з них легендарних музикантів, які славилися на території Угорщини та Словаччини. Навіть сам Ференц Ліст казав, що угорську народну музику треба називати цигансько-мадярською або угорською в циганському виконанні.
На запрошення місцевого населення роми грали під час веселощів – на весіллях, релігійних святах, балах та у часи смутку (на похоронах, мобілізації рекрутів у військо). В цій музиці є свій прояв, що розкриває ромську душу, їхнє життя. Соліст в ромському гурті завжди грає власну імпровізацію, яка починається з ніжної, тихої мелодії, що через мить переходить в могутній тон, а закінчується ніжно і милозвучно.
Життям ромів завжди цікавились як місцеві фотографи, так і іноземні, що бували в Підкарпатській Русі у період між двома Світовими війнами. Зокрема, Маргарет Бурк-Уайт – журналістка американського журналу «Life», а також чеський фотограф Рудольф Гулка, який не тільки робив цікаві світлини того часу, але й вручну їх розмальовував.
У 1937 році у ромському таборі на Берчені у місті Ужгород і в ромській школі побувала журналістка журналу «LIFE» Маргарет Бурк-Уайт, яка залишила для нас дуже цікаві світлини з життя ромської громади.
Цікавими є документи щодо вирішення питання про виселення ромів з прикордонної території на дільниці кордону між Чехословаччиною та Угорщиною в селі Астей (нині біля прикордонного переходу «Лужанка») щодо трьох родин Лакатош.
Ми не будемо переказувати повністю всі документи, (їх понад десять) тільки наголосимо на тому, що причиною знесення «циганських халуп» було те, що «ромський табір в с. Астель служить місцем, де переховуються угорські злочинці. Органам правопорядку дуже важко нести службу, бо поряд державний кордон».
Переписка про знесення ромських будинків у с. Астель велася до 1937 року. Цього ж року будинки, після чотирьох річного листування і залучення старости поселення, були знесені самими ромами.
В Державному архіві є багато історичних документів, які свідчать про упереджене ставлення місцевої влади до ромського населення. Особливо несприятливими були умови проживання ромів у місті Берегово.
Пропонуємо переглянути документ Нотаріального уряду в Берегові № 6451/1938 від 1 березня 1938 р. про боротьбу з малярією і тифом, у поширенні яких звинувачують ромів.
Цікавими є документи щодо вирішення питання про виселення ромів з прикордонної території на дільниці кордону між Чехословаччиною та Угорщиною в селі Астей (нині біля прикордонного переходу «Лужанка») щодо трьох родин Лакатош.
Ми не будемо переказувати повністю всі документи, (їх понад десять) тільки наголосимо на тому, що причиною знесення «циганських халуп» було те, що «ромський табір в с. Астель служить місцем, де переховуються угорські злочинці. Органам правопорядку дуже важко нести службу, бо поряд державний кордон».
Переписка про знесення ромських будинків у с. Астель велася до 1937 року. Цього ж року будинки, після чотирьох річного листування і залучення старости поселення, були знесені самими ромами.
В Державному архіві є багато історичних документів, які свідчать про упереджене ставлення місцевої влади до ромського населення. Особливо несприятливими були умови проживання ромів у місті Берегово.
Пропонуємо переглянути документ Нотаріального уряду в Берегові № 6451/1938 від 1 березня 1938 р. про боротьбу з малярією і тифом, у поширенні яких звинувачують ромів.
Згідно цього документу ромський табір мав бути перенесений за межі міста Берегова, на віддаль понад кілометр, тільки тому, що у ньому жили роми, хоча факти, що саме вони є розповсюджувачами хвороб тифу і малярії не були підтверджені.
Подібне ставлення до ромського населення з боку місцевих чиновників було по території всього Закарпаття. Ромів завжди намагались виселяти з міст і містечок як надалі від населених пунктів, але це не зажди вдавалось. Ми впевнились у цьому на прикладі ромського послення у м. Берегово, яке з 20-х років минулого століття не змінило місце розміщення.
Наша розповідь була би не повною, якби ми не розповіли вам про розвиток освіти ромів Закарпаття у міжвоєнний період. Саме в цей час була відкрита в Ужгороді перша державна ромська школа в Європі. Де, коли, для чого, ким вона була побудована? Про це наша наступна розповідь.
У січні 1926 році було вирішено, що для навчання ромських дітей необхідно спеціально побудувати школу, розмістивши ії безпосередньо біля табору. Для того, щоб побороти опір ромів проти навчання їхніх дітей в школі, було вирішено залучити їх самих до участі в будівництві. За короткий строк вже у грудні 1926 року школа була урочисто відкрита.
Перша фотографія учнів школи з’явилась у газеті «Чеське слово» (Сeske slovo) за 16.07.1927 року під гучною назвою : «Перша циганська школа на світі», де під великим знімком був текст:: « У цьому році Чехословаччина має світову перевагу: в ній працює справжня циганська школа в Підкарпатській Русі в Ужгороді. Школу добре відвідують ромські учні, де крім звичайних предметів, викладають музику, в якій роми надзвичайно успішні. На світлині діти з батьками в класі»
Детальніше про історію першої ромської школи на Закарпатті та в Європі пропонуємо Вам переглянути у відео:
Факти, про які ми вам розповіли, свідчать, що роми нашого краю у період між двома Світовими війнами вели осілий спосіб життя. Елементи кочування були пов’язані з потребами ковальства, торгівлі, роботи музикантів, ремісників по збуту власних виробів із жерсті, лози і комишу, неопаленого саману.
Незважаючи на принизливий закон 1927 року, що діяв на всій території Чехословаччини, і Закарпаття в тому числі, роми і місцеві жителі жили у злагоді, зберігаючи свою ідентичність і спосіб життя.
The creation of this video became possible for you thanks to the implementation of the project by the public organization KAPL “Vested”. Developped with the support provided by the Foundation “Remembrance, Responsibility and Future”(EVZ). This publication does not represent an expression of opinion by the Foundation EVZ. The author(s) bear(s) responsibility for the content.
